процесі досліджень. Це дозволило пов’язувати та аналізувати отриману динаміку в процесі їх медикаментозної корекції. Досліджувані пацієнти були похилого віку. При цукровому діабеті 1 типу найбільшу вікову групу склали пацієнти у віці 53,71 ± 1,18 року в основній групі та 56,25±1,54 року в групі порівняння, при цукровому діабеті 2 типу, відповідно, у віці 63,83±0,55 та 64,25±0,39 року. Критеріями, за якими відносили виразкові дефекти до категорії діабетичної стопи, були локалізація виразки на стопі або литковій ділянці та наявність діабетичної нейропатії, діабетичної мікро- чи макроангіопатії. Для дослідження були відібрані пацієнти з ІІ, ІІІ та ІV ступенем уражень стопи за класифікацією Вагнера. Пацієнтів із цукровим діабетом 1 типу складали 23,1 %, 2 типу – 76,9 %. Найбільшу групу складали хворі із ІІІ ступенем тяжкості, відповідно в ос-новній групі 52,5 % та групі порівняння – 46,9 %. За частотою також не від¬різнялися пацієнти з ІІ та ІV ступенем тяжкості (р < 0,05). Другий ступінь тяжкості визнано у 25 (31,2 %) пацієнтів основної групи та у 13 (26,6 %) пацієнтів гру¬пи порівняння. Четвертий ступінь уражень діабетичної стопи виявлено відповідно у 13 (16,3 %) хворих основної групи та у 18 (36 %) пацієнтів групи порівняння. Комплексне обстеження пацієнтів включало опитування та ретельне вивчення анамнезу, в якому з’ясовували характер скарг, особливості перебігу захворювання та проведене раніше лікування. При огляді оцінювали загальний стан пацієнта, характер супровідної патології. Під час огляду нижньої кінцівки привертали увагу на колір шкіри, стан її придатків, атрофію підшкірно-жирового прошарку та м’язів, зміну шкірної температури, чутливість до больових і тактильних впливів. Клініко-лабораторні методи обстеження передбачали дослідження клінічного аналізу крові та сечі. Усім хворим визначали глікемічний та глюкозуричний профілі за уніфікованими методами. Крім того, застосовано електрокардіографічне обстеження усіх досліджуваних. Ступінь та індекси ендогенної інтоксикації (ЕІ) визначено за методами: Я.Я.Кальф-Каліфа (1941); Н.І.Габріеляна і співавт. (1981); В.К.Островського і співавт. (1983). Дослідження регіонарного кровотоку здійснено у 30 пацієнтів методом сегментарної реовазографії (РВГ) за стандартною методикою з використанням реографічного блока РГ-4-01 та у 42 пацієнтів – методом ультразвукової допплерографії (УЗД) з використанням допплероаналізатора ULTRAMARK 9 на ультразвуковому апараті „SONOLINE G-50” з глибиною сканування 20–240 мм та 30–40 мм в реальному масштабі часу.

процесі досліджень. Це дозволило пов’язувати та аналізувати отриману динаміку в процесі їх медикаментозної корекції.

Досліджувані пацієнти були похилого віку. При цукровому діабеті 1 типу найбільшу вікову групу склали пацієнти у віці 53,71 ± 1,18 року в основній групі та 56,25±1,54 року в групі порівняння, при цукровому діабеті 2 типу, відповідно, у віці 63,83±0,55 та 64,25±0,39 року.

Критеріями, за якими відносили виразкові дефекти до категорії діабетичної стопи, були локалізація виразки на стопі або литковій ділянці та наявність діабетичної нейропатії, діабетичної мікро- чи макроангіопатії.

Для дослідження були відібрані пацієнти з ІІ, ІІІ та ІV ступенем уражень стопи за класифікацією Вагнера. Пацієнтів із цукровим діабетом 1 типу складали 23,1 %, 2 типу – 76,9 %.

Найбільшу групу складали хворі із ІІІ ступенем тяжкості, відповідно в ос­новній групі 52,5 % та групі порівняння – 46,9 %. За частотою також не від­різнялися пацієнти з ІІ та ІV ступенем тяжкості (р < 0,05). Другий ступінь тяжкості визнано у 25 (31,2 %) пацієнтів основної групи та у 13 (26,6 %) пацієнтів гру­пи порівняння. Четвертий ступінь уражень діабетичної стопи виявлено відповідно у 13 (16,3 %) хворих основної групи та у 18 (36 %) пацієнтів групи порівняння.

Комплексне обстеження пацієнтів включало опитування та ретельне вивчення анамнезу, в якому з’ясовували характер скарг, особливості перебігу захворювання та проведене раніше лікування. При огляді оцінювали загальний стан пацієнта, характер супровідної патології. Під час огляду нижньої кінцівки привертали увагу на колір шкіри, стан її придатків, атрофію підшкірно-жирового прошарку та м’язів, зміну шкірної температури, чутливість до больових і тактильних впливів.

Клініко-лабораторні методи обстеження передбачали дослідження клінічного аналізу крові та сечі. Усім хворим визначали глікемічний та глюкозуричний профілі за уніфікованими методами.

Крім того, застосовано електрокардіографічне обстеження усіх досліджуваних.

Ступінь та індекси ендогенної інтоксикації (ЕІ) визначено за методами: Я.Я.Кальф-Каліфа (1941); Н.І.Габріеляна і співавт. (1981); В.К.Островського і співавт. (1983).

Дослідження регіонарного кровотоку здійснено у 30 пацієнтів методом сегментарної реовазографії (РВГ) за стандартною методикою з використанням реографічного блока РГ-4-01 та у 42 пацієнтів – методом ультразвукової допплерографії (УЗД) з використанням допплероаналізатора ULTRAMARK‑9 на ультразвуковому апараті „SONOLINE G-50” з глибиною сканування
20–240 мм та 30–40 мм в реальному масштабі часу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *